• Ви знаходитесь тут:

  • Головна
  • Прилуки в часі...

Прилуки в часі...

/Files/images/images.jpeg

Шановні читачі нашої бібліотеки та користувачі нашого сайту!

Ця сторінка для тих, кого цікавить краєзнавство! Відтепер ви маєте змогу дізнаватися про нові краєзнавчі публікації, визначні події з історії міста, безпосередньо на нашому сайті.
Для вас - добірка корисних інтернет - ресурсів, а також - бібліографічні описи краєзнавчих матеріалав з місцевої преси. Сподіваємося, що ці матеріали допоможуть вам навчатись і навчати... , а також у вашому краєзнавчому та літературознавчому пошуку!
Нагадуємо, що всі ці матеріали, а також багато інших ви можете знайти у читальному залі нашої бібліотеки. Ласкаво просимо!

Наодинці з містом.

Спробуйте подивитись на наше місто як на величезну книгу. У ній усе, що вас оточує: будинки, вулиці, майдани – це мовні знаки, які на перший погляд видаються незрозумілими. Але це тільки питання часу. Варто лише почати гортати її сторінки, і згодом для вас не залишиться жодного непрочитаного рядка, жодної нерозгаданої таємниці. Місто стиха промовлятиме до вас ландшафтом, сучасними спорудами й будинками минулих століть, назвами вулиць і майданів, людьми та історією. Варто лишень прислухатись і тоді ви відчуєте і зрозумієте його душу.

Розпочати подорож у пошуках душі міста варто зі споглядання його з найвищої точки, яку вам вдасться відшукати. Власне, найкраще подивитися на нього з висоти пташиного польоту, але й пагорб, вежа або горішній поверх висотного будинку також допоможуть вам побачити місто як на долоні. Оберіть для цього певний час, найкраще, коли яскраво світить сонце. А потім прийдіть сюди ще кілька разів, коли йтиме дощ або сніг, коли сутеніє або, навпаки, сходить сонце. Неначе в калейдоскопі побачите ви місто різним, якому, як і людям, що в ньому живуть, відомі і радість і смуток.

З будинками , як і з людьми, потрібно вміти розмовляти. Вони люблять увагу й відвертість. Буває,байдуже пройдеш повз стару будівлю та ще й подумаєш про себе: « І як їй вдалось вціліти до цього часу?». Вона образиться і нічого вам не розповість. Але варто зупинитися хоч на мить, роздивитися старі обшарпані стіни,чудернацькі візерунки на них, залишки кам’яних чи дерев’яних сходів, уважно озирнутися навколо, трохи помовчати, згадавши щось своє, потаємне – і старий будинок пройметься до вас безмежною довірою й повідає вам історію, яку не знайдете в жодному архіві.

Отож прислухайтесь до міста, у якому ви живете, і не поспішайте. Хай мандрівка до його серця буде такою ж тривалою, як ваше життя в ньому.

/Files/images/загруженное.jpg

Синагогська – Горького – Садова.

Місто живе своїм життям. Ідуть роки, мов ті дощі; падають дні, мов пожовкле листя. Ідучи осінніми прилуцькими вулицями, я намагаюся повернути час у зворотній бік – зусиллями уяви й фантазії відтворити події давно минулих літ.

Вулиця Садова (колишня Синагогська, Горького) знаходиться у самому центрі Прилук. В історичних джерелах указується, що вона бере початок від

самісінького Удаю на вулиці Береговій і тягнеться аж до залізничного вокзалу.

Синагогську вулицю назвали через єврейську синагогу, котра з’явилася на ній в 1861 році.

Загалом, у старому плані забудови міста значаться дві синагоги, і пояснити, чому саме ця вулиця одержала таку назву, - важко. Можливо, саме на ній мешкала більша частина єврейського населення (до речі, в 1835 році у Прилуках налічувалося 5788 християн і 1153 єврея). Можливо, саме тут жив відомий у місті Мойсей Шульман – годинникових справ майстер, який виготовляв годинники з написом на циферблаті “Город Прилуки – Моисей Шульман”. В.А. Масенко у своїй книзі “Прилукщина. Историческое и статистическое описание территории Прилукского узда Полтавской губернии в 2-х частях с картой уезда и планом города” говорить, що один із годинників Шульмана мав чудернацький механізм, таємниця якого загубилася: стрілки годинника рухалися, не зупиняючись, протягом шести років – без заводу і з винятковою точністю.

Зміна назви вулиці на Садову сталася близько 1896 року у зв'язку з тим, що вона вела до міського саду, закладеного наприкінці XIX століття. Ідея створення саду належала тодішньому міському голові Івану Кисловському.

Сад одразу ж став улюбленим місцем, відпочинку прилучан. На його затишних алеях прогулювалися молоді пари і літні люди, бавилися діти. Він певною мірою нагадував Літній сад у Петербурзі, не вистачало хіба що розкішних італійських скульптур.

Певний час вулиця носила ім'я російського письменника Максима Горького. Таку ж назву мав і кінотеатр, який після Великої Вітчизняної війни розмішувався у колишній" синагозі.

На розі вулиць Гоголя і Садової височіє романтичний замок з баштою й шпилем, збудований статським радником Володимиром Шкуратовим.

На сучасній Садовій, серед непоказних приватних будинків, він виглядає випадковим перехожим або радше подорожнім із позаминулого століття.

У будинку №52 колись знаходилася приватна гімназія Т.І. Федоренко. Мені чомусь завжди здавалося, що її власником має бути чоловік. І тому була приємно здивована, коли дізналася, що в 1907 році дочка священика з міста Гадяч Таїсія Іринеївна Федоренко заснувала у Прилуках приватну жіночу гімназію, котра містилася у найманому приміщенні. У 20-х роках XX століття його передали школі №6.

В 1987 році було знесено низку старих будинків, що заважали зведенню кінотеатру "Україна". Сіра бетонна споруда знищила унікальні творіння архітектури. Усі намагання прилуцьких краєзнавців зберегти хоча б деякі з них виявилися марними.

Кінотеатр "Україна" так і не встиг знайти свого глядача, бо згодом місто, як і вся Україна, стало майданчиком для "зйомок і показу гостросюжетних політичних фільмів".

На вулиці Садовій є будинок під номером 63. Я дуже хочу, але не наважуюся зайти до нього, бо Едуарда Усова, котрий там жив, уже давно немає, а той, хто зараз мешкає у будинку, навряд чи щось знає про цього художника. Остання виставка його робіт відбулася у Прилуках у вісімдесятих роках XX століття. Сьогодні картини Усова самотньо стоять у запасниках краєзнавчого музею, а його ім'я лише час від часу згадується у приватних розмовах шанувальників мистецтва. Іноді із захопленням, іноді з осудом.

Мені поталанило бачити полотна Едуарда Усова.

Сиві хризантеми з гіркуватим присмаком осені і ледь помітні відголоси літа; суворі обличчя гагаузок - жінок аскетичних і вродливих; акварельні пейзажі Прилук і молдовські замки; майже реалістичний, без жодних проявів модернізму, портрет жінки і модерновий автопортрет. Обличчя художника у правому куті картини й оголена жіноча фігура, що віддаляється, - у лівому. На його полотнах суцвіття кольорів, рухаючись, створюють усередині картини своєрідну музичну основу. Усов не відтворював світ, а скоріш передавав відчуття, викликані його сприйняттям.

Едуард Усов в 1954 році закінчив сім класів прилуцької школи №1, а через три роки - Київське художньо-ремісниче училище. Потім вступив до Кишинівського художнього училища імені Рєпіна, яке закінчив в 1964 році.

Певний час жив і працював у Кишиневі. У сімдесятих роках повернувся до

рідного міста. Численні негаразди, підлість і заздрість "доброзичливців" забирають сили. 1978 рік був останнім у його житті. І все ж Едуард Усов відбувся як художник. Член Спілки художників СРСР, він брав участь у міжнародних виставках у Канаді (1967) й Болгарії (1967), у багатьох Всесоюзних і республіканських виставках. Усього 45 виставок. З картинами самобутнього митця знайомилися у Монголії, Чехії, Німеччині (Берлін), Латвії (Рига), Росії (Москва), Азербайджані (Баку), Литві (Вільнюс), Молдавії (Кишинів).

... Вулиця Садова закінчується залізничним вокзалом. Потяг доставить вас в інші міста на інші вулиці, але, на жаль, ніхто й ніщо не зможе повернути нас у минуле.

Література.

Лукаш,О. Таємниці прилуцьких вулиць [ Текст] / Ольга Лукаш.-Прилки:ТОВ « АІР- Поліграф», 2010.- С. 34-38.

Шкоропа,Д. Прилуччина: Енциклопедичний довідник [ Текст]/Дмитро Шкоропад ; за ред. Г . Гайдая. – Ніжин : ТОВ « Видавництво» Аспект- Поліераф» ,2007. – С.98.

Благородна – Кладовищенська – Жовтнева – Гімназична

Вулиці мого міста... Вони такі різні і такі схожі. Вулиця, якою я ходжу кожного дня, нині називається Гімназична (раніше - Жовтнева). Це незвичайна вулиця, унікальний куточок Прилук. Ще донедавна він зберігав усі ознаки міста позаминулого століття, прикрашені вигадливим мурованим орнаментом ошатні міщанські та дворянські особняки, вікові дерева - свідки далеких подій.

Сьогодні тут відбуваються кардинальні зміни. Старі будинки, в яких колись жила міська знать, знаходять нових власників, і ті намагаються “облагородити” їх новітніми технологіями. Сліпучо білий пластик і модерновий дизайн ховають істинні принади будівель. Проходячи по зруйнованій, вимитій часом і роками бруківці, полатаній благеньким асфальтом, я відчуваю якусь дивну енергетику вишуканості й пекучу ностальгію за минулим.

Будь-яка географічна назва має свій смисл, своє значення. І хоча переважна їх більшість виникла стихійно, проте зовсім не випадково - безпідставних топонімів немає. Тож хай хоч у словах залишиться пам’ять про Благородну вулицю - саме так колись називалася у народі Гімназична. Мешкала на ній здебільшого міська знать, у тому числі Володимир Радионович Милорадович, який майже чверть століття був предводителем прилуцького дворянства, Федосій Якович Вороний директор гімназії, протоієрей Микола Кирилович Галабутський. У 1900 році на вулиці налічувалося 88 володінь, 113 житлових будинків.

Остаточно вулиця сформувалася наприкінці ХІХ- на початку XX століття. Сьогодні на Гімназичній збереглися цілі квартали старої забудови, серед них - пам’ятники дерев’яної і мурованої архітектури. Зокрема, будинок №61.

Він належав багатому міщанину Гроні і був зведений в 1824 році, про що свідчить знайдена у його підвалі залізна рейка із зазначенням дати забудови. На перехресті вулиць Гімназичної та Київської височіє двоповерховий будинок в якому нині міститься Перша Міжнародна будівельна компанія. В 1914 році цей будинок належав Лейбі Гореліку і прилучанам він був добре відомий з тієї причини, що в ньому знаходилась майстерня кравця чоловічого одягу Л.Е Класса, який приймав замовлення на виготовлення «штатського та форменного одягу», гарантуючи помірні ціни і якісну роботу. Принаймі так писали в місцевій газеті « Прилуцький голос» в той час .

На плані міста, складеному після пожежі 1781 року, на південній околиці Прилук, біля роздоріжжя шляхів на Гадяч і Пирятин,позначений цвинтар, але точна дата його відкриття невідома. Згадана пожежа, до речі, наробила небаченою лиха. У місті лишилося тільки дві кам’яні церкви – Миколи та Преображенія - і кам’яна скарбниця Галагана, у якій свого часу зберігався увесь полковий скарб. Прилуки вигоріли вщент.

В музейних архівах збереглася рідкісна фотографія Василя Маслова – не існуюча нині церква Всіх Святих на центральному міському кладовищі, яке і дало первинну назву вулиці – Кладовищенська.

На фотографії ми бачимо південну сторону церкви Всіх Святих. Сама ж кам'яна будівля храму зведена коштом купця Чайкіна на місці старого, дерев'яного, не пізніше 1845 року. З’єднана з дзвіницею, будівля була витримана в класичному стилі, що органічно поєднувалося із західними арками входу. Сама ж церква була розібрана в 1930-х роках, а з її цеглини навкруги кладовища спорудили ажурну огорожу, що простояла близько сорока років. Церква була знищена вщент: розкопки показали, що від фундаменту ніщо не залишилося, тому, відповідно до церковних положень, відновлення було неможливим. На її місці встановлено великий дубовий хрест в пам'ять про голодомор.

Перейменування вулиці на Гімназичну могло статися у 1894 році, коли відзначався 20-річний ювілей чоловічої гімназії. Історія чоловічої гімназії тісно переплітається з іменем Івана Михайловича Скоропадського.У 1863 -65 роках Михайло Іванович Скоропадський викупив маєток по вулиці Роменській (нині Київська), збудував гарний будинок з флігелем, посадив красивий парк. А згодом віддав свою садибу під гімназію. Багато благородних справ було зроблено Іваном Михайловичем Скоропадським у розвитку народної освіти на Прилуччині.За власний кошт він організувував школи по підготовці народних вчителів, у 1870 році відкрив перше початкове жіноче училище.За ці благородні вчинки йому було присвоєно звання Почесного громадянина Прилук із встановленням портрета в міській управі .

Про вулицю Гімназичну розповів свого часу у повісті «Маляс», виданій в Калінінграді в 1966 році, наш земляк письменник Яків Абрамович Зарахович, який у спогадах дитинства воскрешає для нас далекі роки перших десятиріч двадцятого століття: « Через Гімназичну пролягає тракт на Хлібну площу, де недільного дня, як каже він, сходяться інтереси безробітних і торгашів, домовитих господинь, куркулів і лихваря Солоного.

У місті нашому п'ять входів і виходів. І всі вони в цю пору запруджені возами і гарбами. До площі поспішають брички і підводи. Кожний хоче обігнати іншого, зайняти трохи краще місце там, на Хлібній площі, біля собору.

Гімназична оживає рано. Перегукуються з возів відгодовані гусаки, пересварюються на возах баби. Все гомонить, тривожиться. І все перекривається перестуком і сухою сваркою скрипучих втомлених коліс.

Повітря зберігає ще свіжість минулої ночі. Пізніше, коли сонце доторкнеться бляшаних і солом'яних дахів, заграє верхівками тополь, з'являться жінки з очеретяними кошиками і край дороги почнеться торг».

Історичний район міста, де пролягає вулиця Гімназична, має назву Броварки. У ХVІІ столітті, коли ще існували міські укріплення, передмістя Броварки простягалося між річкою Удай і роменським шляхом, зливаючись з передмістям Кустівці. Забудовувались Броварки, як і все місто, за генеральним планом 1802 року. А щодо їхньої назви, то слово «бровар» запозичене з німецької мови через польську у досить давні часи (“брауен” – варити, “бракер” - пивовар). Були ще й винниці (винокурні), де виготовляли

(курили) горілку. Пиво варили броварники, а горілку курили винники. На вулиці Київській, у будинку №337, свого часу знаходилася винна монополія.

Основним заняттям мешканців Броварок було варіння пива, тож звідси і походить назва .

Ось так, мандруючи вулицями старого міста, набредеш на майже незайманий куточок і в уяві спливають біленькі хатки у вишневих садках над Удаєм, високі клуні, тесані комори. Колодязі з журавлями на тихій вулиці.Тут, з давніх часів, цілий куток населяли козаки Петренки - міцні широкоплечі, кремезні, як дуби, далі хати міщан Хортів, Пальох, а ще далі Волошини, Перепелиці, Криштопи … До Броварок, крім Гімназичної, відносяться вулиці Садова, Котляревського, Пушкіна, Ярмаркова, Київська та Соборна де ще й досі чудом збереглися будинки місцевої знаті- дворян Тарновських, Маркевичів , Шкуратових.

...У травні 2001 року вулиці Гімназичній повернули історичну назву, але, на жаль, повернути їй неповторний шарм благородності уже неможливо. Він тримається хіба що в шелесті верховіття старих дерев. Спробуйте його почути.

Ярмаркова в плині часу.

...Усі Ви, люди, рано чи пізно, а повертаєтесь на свою вулицю. Хоч подумки, хоч уві сні, а повертаєтесь. І в тому, мабуть, велика таїна буття. Лише б не забарилися десь у дорозі.Лише б не спізнилися.

Ганна Ігнатенко.

На жаль, на Ярмаркову площу, що існувала в Прилуках до 1917 року, жителі міста вже спізнилися. Її простір заполонили анфілади статичних провінційних будинків, власники яких, живучи в очікуванні чогось незвичного, навіть не підозрюють, що на цій землі в позаминулому столітті вирували ярмаркові пристрасті й мешкало свято.

Однак помандрувати вулицею Ярмарковою, котра бере початок від Удаю на Броварках і рвучко прямує вгору аж до Київської, минаючи вулиці Гоголя та Шевченка, а далі перетинає колишню Ярмаркову площу, що обмежувалася сучасними вулицями Пушкіна, Михайлівською, Гнідаша та Соборною і тягнулася аж до Ладанського шляху, таки можемо.

За час свого існування ця вулиця мала кілька назв: Казначейська, Ярмаркова, 60 років Великого Жовтня і знову Ярмаркова. Остання назва, як на мене, пасує їй найбільше.

Найдавнішу згадку про прилуцькі ярмарки можна знайти у спогадах арабського мандрівника Павла Халебського, котрий разом зі своїм батьком, Антиохійським патріархом Макарієм, двічі відвідував Прилуки в 1654-1656 роках. Повертаючись з Москви на батьківщину влітку 1656-го, патріарх із сином “милувалися картиною великого ярмарку, який буває тут у свято Іоанна Хрестителя, на нього з’їжджається велика кількість грецьких купців з Руменії та Карамалії з шовками, шалями, персидськими килимами, великими плащами…". Прилуцький ярмарок мандрівник згадує наряду з полтавським і золотоноським, зазначаючи, що "у країні козаків ярмарки бувають безперервно з початку i до кінця року. В кожне свято відбувається ярмарок у тому чи іншому місті, як це було запроваджено за часів панування ляхiв».

Навіть часті збройні сутички, численні напади татарських орд на Лівобережну Україну не ставали на заваді ярмаркам. Торгові шляхи не заростали бур'янами, і все більше населених пунктів охоплювалися ярмарковою торгівлею.

На той час ярмарки у Прилуках проходили за валом фортеці, між Пирятинською та Київською брамами. Уже наприкінці 18 століття поярмаркувати до нашого міста приїжджали купці з різними товарами з Ніжина, Ромен, Полтави, із залізом - з Тули й Орла, зі шкірами - з Бикова. Худобу та коней приганяли з Пирятина або навколишніх сіл. Із Сосниці й Коропа везли вино. Купці приїздили також з Москви, Калуги, Дорогобужа, Стародуба і Білорусі.

Невелика площа біля фортеці, де проходили ярмарки, уже не вміщувала всіх бажаючих, і тому в 1802 році при складанні плану регулярної забудови міста було виділено значну територію під Ярмаркову площу, або ж, як зазначалося на плані, «Ярманкову».

У творчому спадку відомого російського художника і доброго приятеля Тараса Шевченка Василя Штернберга є картина «Ярмарок». Вірогідно, матеріалом для її написання стали враження саме від прилуцького ярмарку. Адже з 1836 по 1838 рік митець жив у Качанівці і мав можливість подорожувати селами й містами, змальовуючи численні ярмарки, базари, весілля. Згадана картина належить до кращих робіт Штернберга. «Художественная газета» у липні 1838 року писала про неї: «це типове зображення Малоросії. Там є все: і непідроблена оригінальність, і вцілілі, нічим не порушені звичаї, неповторні, зовсім відмінні від інших країн гумор та веселість». Споглядаючи картину, можна легко уявити, як задовго до світанку селяни пішки або на возах вибиралися із сіл і чередою тягнулися до ярмарку. Ярмаркувати їхали, неначе на велике свято, – гарно одягнені, з гарним настроєм. Тривали торги по кілька днів.

В 1840 році на Ярмарковій площі планувалося побудувати повітове казначейство, парафіяльне училище, поштовий кінний "екзерсис-гауз", кузні, дігтярні та ярмаркові лавки. На сьогодні більша частина цих архітектурних пам’яток уже втрачена. Щоправда, на перехресті вулиць Шевченка та Ярмаркової зберігся датований 1908 роком мурований будинок. Пантелеймонівська капличка з навколишніми будівлями нагадує сучасному прилучанину про заїжджий двір Густинського монастиря. А на розі Київської та Ярмаркової стоїть будівля колишнього повітового казначейства, куди в грудні 1864 року був прийнятий на посаду письмоводителя Панас Мирний.

Саме в Прилуках формувалася особистість великого українського письменника. 28 квітня 1865 року він робить запис у своєму щоденнику: "Думаю писати яку-небудь повість і в місті приказки ізучать…» А найкраще останнє можна було зробити на ярмарку. Адже кожен ярмарок був не лише торжищем, а й місцем для розваг. Колоритні сцени купівлі-продажу, сповнені дотепів та жартів, доповнювалися співом, іграми, забавами, грою лірників і кобзарів. На ярмарку завжди можна було послухати мандрівних артистів.

Тут відбувалися зустрічі, знайомства, люди запрошували одне одного на храмові свята й родинні торжества. Жвава ярмаркова торгівля не обходилася без галасу та суперечок. Сімнадцять вітряків, що прикрашали Ярмаркову площу до 1917 року, підхоплювали на свої дужі крила увесь той гомін і несли аж до неба.

В 1888 році на Ярмарковій площі у Прилуках проходило п’ять ярмарків: Василівський (з 29 грудня по 2 січня), Вербний (на Вербному тижні, 7 днів), Іванівський (з 22 по 26 червня), Хрестовоздвиженський (з 10 по 15 вересня), Дмитрівський (з 24 по 28 жовтня).

До речі, за оренду площі тільки в 1888 році до міської казни надійшло 2340 карбованців.

Проте поступово Ярмаркову площу почали заселяти приватні будинки. Уже в 1900 році на ній спорудили 15 житлових будинків. Після 1917 року Ярмаркова площа припинила виконувати свої функції.

Через багато років, у ХХ столітті, ярмарок-таки спробував вирватися із-під сірого асфальтового покриття, нагадавши про своє існування «Хитрим ринком», який стихійно виник на місці колишньої Ярмаркової площі. Якраз навпроти будинку, де колись розміщувалося казначейство. Однак це був уже не гомінкий ярмарок, а буденний «товчок».

Ярмарки з чумацькими мажами, рядами возів та скринь, кобзарями й лірниками – це вже історія. Але колорит велелюдного базару, ярмаркова атмосфера зберігаються у Прилуках до сьогодні.

Воздвиженський ярмарок, який 26 вересня вкотре збере до міста над Удаєм численний люд, проходить у кращих традиціях. Щоправда, не на Ярмарковій площі, а ближче до історичного центру міста. Однак це не так уже й суттєво.

/Files/images/baz_plos_1_small.jpg/Files/images/kaznach_small.jpg

Література.

Лукаш,О. Таємниці прилуцьких вулиць [ Текст] / Ольга Лукаш.-Прилки:ТОВ « АІР- Поліграф», 2010.- С.76.

Загадкова і багата талантами Іванівська

Прилуки знов у полоні осінніх туманів та сірих дощових днів... Проте у будь-яку пору приємно блукати рідним містом, гортаючи в пам'яті незримі аркуші минулого, і уявляти, якою була та чи інша вулиця багато років тому.

28 серпня 1865 року на розі сучасних вулиць Київської та Іванівської відкрили кам'яну споруду церкви Різдва Іоанна Предтечі. Відповідно, й вулиця отримала назву - Іванівська.

/Files/images/1217.jpg

Спочатку п'ятибанна церква і триярусна дзвіниця стояли окремо, і тільки в 1910 році їх об'єднали прибудовою, що дало змогу майже вдвічі збільшити площу споруди. У дворі церкви, з боку вулиці, - колись стояла каплиця, зведена у 1893 році в пам'ять про події 17 жовтня 1887 року ("чудесного избавления царской семьи" Олександра ІІІ під час аварії потягу). У ті часи на дзвіниці гордовито висів дзвін вагою в 21 пуд, придбаний стараннями жителів міста Федора Дубежа та Василя Куриленка.

Багато років скликали дзвони прихожан до храму, аж поки в 1930-му не поскидали їх на грішну землю і не відправили на переплавку. І лише в 1996 році храм відродився.

Від Іванівської церкви починається найстаріший район Прилук - Квашенці, куди входять частина кварталів, близьких до центру, і західна околиця міста. Є підстави вважати цей район старішим за саме місто, адже тут були виявлені найдавніші археологічні пам'ятки. Зокрема, прясло, знайдене поблизу Іванівської церкви, на території колишньої панчішної фабрики, - доказ того, що Квашенці існували ще в період Київської Русі.

Легенда розповідає, що таку назву район отримав через те, що його мешканці були неперевершеними майстрами з виготовлення квасу, квашених капусти, яблук, огірків. Увесь цей нехитрий товар вони поставляли до княжого двору Вишневецьких, а також возили на базари та ярмарки.

В 1900 році на Іванівській налічувалося 66 житлових будинків. У 1925 році вулицю перейменували на честь Михайла Драгоманова (1841-1895) - українського публіциста, історика, літературознавця, фольклориста. У 2001 році рішенням сесії міської ради їй було повернуто первинну назву.

Мало хто з прилучан знає, що на початку ХХ століття на Іванівській розташовувалися пожежна команда, суконна мануфактура і тютюнова фабрика імені Володарського, яку зруйнувала пожежа 1925 року.

Проте ще й сьогодні привертає увагу перехожих старовинний будинок на розі вулиць Іванівської та Київської, що навпроти церкви. Донедавна в ньому розміщувався один зі структурних підрозділів заводу продовольчих товарів. А в далекому 1885 році на території цього підприємства працював великий пиво-медовий завод, заснований міщанкою Таубе Марієнгоф. Він мав шість приміщень: двоповерховий цегляний головний корпус із підвалом, у якому знаходилася солодовня, приміщення для ячменю, підвал для пива, двоповерховий цегляний будинок для миття посуду й розливу пива, конюшню та корівник. У 1912 році завод виготовив 12 тисяч відер пива.

/Files/images/16420158.jpg

Нині неподалік Іванівської церкви розміщуються Прилуцькі художні майстерні Чернігівського художнього виробничого комбінату, де працюють відомі місцеві митці Григорій Радченко, Микола Кочубей, Семен Кантур, Петро Мироненко... По-різному склалися їхні творчі й особисті долі. У кожного з них свій поріг популярності, свої нагороди й звання, проблеми й болі, але об'єднує їх одне - любов до живопису, який вони творять не тільки пензлями та фарбами, а й душею.

Так само - душею - творила поезію талановита поетеса, член Спілки письменників України Олена Шульга. Вона жила навпроти Іванівської церкви в непоказному чотириповерховому будинку. Після смерті Олени Василівни на ньому встановили меморіальну дошку, біля якої час від часу з'являються живі квіти. У такий спосіб земляки виявляють повагу до мужньої жінки, котра, не зважаючи на «долі та хвороб підступне жало", творила високу поезію, якій дійсно немає аналогів.

Олександр Забарний у своїй книзі «За лаштунками літа», у нарисі, присвяченому Олені Шульзі, писав: "Скажу відверто, від часів Любові Забашти на Прилуччині не було поета, який би так образно і так глибоко сприймав світ». Я б додала - не тільки сприймала, а й відтворювала у слові сміливо і переконливо, не боячись, що її думки не поділяють. Але той, хто наважиться і збагне поезію Олени Шульги, хто зрозуміє її страждання, порине у незвичайний, до болю прекрасний і водночас страшний світ її творчості.

16 квітня 2004-го, якраз напередодні Великодня, вона перейшла за межу життя. Усі ці роки мені раз-по-раз згадується випадкова зустріч з Оленою Василівною, про яку, напевно, маю розповісти.

...Осінь. Накрапає дрібний дощ. Тихо падає листя. Оголені дерева тягнуться гілками одне до одного в надії відчути тепло минулого літа. Вулицею поволі йде Олена Василівна. Вона намагається триматися впевнено, але тремтячі рухи все одно видають хворобу. Я бачу її з вікна бібліотеки. Виходжу, запрошую зайти. Довго говоримо про книги. Щоправда, говорю здебільшого я, вона - слухає. Достукатися до душі цієї людини можна було лише через книги.

Шлях до першої книги Олени Шульги виявився довжиною у двадцять років. Були на ньому і розгублені по редакціях рукописи, і невтішна оцінка поетів, котрі очолювали літературні спілки. І лише в 1988-му поезія Олени Василівни друкується в альманасі «Вітрила» та на сторінках журналу «Дніпро», а в 1991-му виходить її перша збірка «Зелений листопад». У 1994 році Олену Шульгу прийняли до Спілки письменників України, а в 2001-му побачила світ друга книга поетеси - «Дивна птаха».

Її мало хто знав у Прилуках, хоча вони були для неї рідними. Це місто її дитинства, юності, місто її болю.

Вона не любила гамірливої юрби, сором'язливо шукала затінок на літературних вечорах. І навіть ідучи вулицею, ховалася за дощ та осінь.

Олена Шульга народилася в Прилуках у 1946 році. Навчалася в середній школі №2, яку закінчила в 1965-му із золотою медаллю. Тоді ж вступила до Київського державного університету ім. Тараса Шевченка на факультет журналістики. Та через низку обставин змушена була перевестися до Інституту культури на факультет бібліотекознавства та бібліографії. У 1970 році закінчила навчання, після чого увесь вік пропрацювала в бібліотеці Прилуцької дитячої музичної школи.

Доля не зманіжила Олену Шульгу почестями. На останню зустріч із шанувальниками поетичного слова, що проходила у гуманітарно-педагогічному коледжі, студенти внесли її на руках.

Зійшовши на поетичну вершину, вона не мала сили подолати звичайні сходи.

Доля розпорядилася її життям за якимось незбагненним законом: наділила зболене тіло яскравим талантом і водночас не дала відбутися йому повною силою...

Про пору, в яку зараз разом із усім містом занурилася вулиця Іванівська, Олена Шульга писала так: "вплівши в траурні коси сивиною дими, входить сплакана осінь на подвір'я зими".

/Files/images/ivanivska_jpg_450x600_q95.jpg

Вулиця Іванівська, довжина якої складає 1175 метрів, по-своєму загадкова і таємнича. І хтозна, скільки ще цікавинок приховує вона.

Література.

Лукаш,О. Таємниці прилуцьких вулиць [ Текст] / Ольга Лукаш.-Прилки:ТОВ « АІР- Поліграф», 2010.- С. 34-38.

Шкоропа,Д. Прилуччина: Енциклопедичний довідник [ Текст]/Дмитро Шкоропад ; за ред. Г . Гайдая. – Ніжин : ТОВ « Видавництво» Аспект- Поліераф» ,2007. – С.98.

Прилуки в часі.

Наприкінці ХІХ століття два маловідомі на сьогодні фотографи Зельцман і Бриль, а тоді, мабуть, знані й шановані прилучани, зробили серію поштових листівок з краєвидами міста. Знімків було близько сотні та, говорять, що й фотографів було не двоє.

До нашого часу збереглася незначна кількість листівок. Не так багато залишилося й старовинних будинків на вулицях нашого міста.

І все ж завдяки цим реліквіям ми можемо уявити колишні Прилуки, спробуйємо подивитись на них очима сучасника через призму позаминулого століття.

/Files/images/листывки 001.jpg

Прилуки в часі [Фото]:комплект листівок з текстами українською та англійською мовами / автор ідеї: Лукаш О. , сучасне фото та дизайн:О.Саковський, О.Канавець, В.Молодий.- Прилуки,

ТОВ « АІР-Поліграф». -2010.- 15 листівок.

/Files/images/7137568.jpg/Files/images/7432997.jpg/Files/images/7401253.jpg/Files/images/7334688.jpg/Files/images/7317137.jpg/Files/images/7278045.jpg/Files/images/7247209.jpg/Files/images/7222351.jpg/Files/images/7220506.jpg/Files/images/7150750.jpg/Files/images/7446850.jpg/Files/images/7437529.jpg/Files/images/7128426.jpg/Files/images/7083637.jpg


Прогулянка Вокзальною.

/Files/images/15176.jpg

„ Невелике районне містечко чи як звикли говорити в Києві,- переферія. Воно зустріне Вас вогниками вокзалу, напоїть якимось особливим повітрям, огорне незвичною лагідною тишею й поведе стежками юності кудись на околицю – на Кустівці чи Квашенці, збудить давно забуті радощі й печалі, засміється безжурним дитячим сміхом, заплаче невтішними слызьми" - так писала відома українська письменниця, прилучанка Ганна Ігнатенко в повісті „ Десь на дні мого серця“.

Вельми вірогідно, що для того, хто вперше завітає до Прилук, знайомство з ним почнеться саме з вокзалу, на який подорожнього доставить той чи інший потяг. А до центру міста, його історичної зони з стародавніми церквами, архітектурними пам’ятниками, до того місця, де височіє пам’ятник Володимиру Мономаху, виведе вулиця Вокзальна. Вона починається в центрі міста від вулиці Київської, побіля колишнього будинку Московченка, де нині міститься управління бурових робіт, і прямує в південному напрямку до залізничного вокзалу. У 1805 році в місті вирішено було прокласти нову вулицю. Це мала бути чи не найкоротша вулиця в Прилуках, усього лише три квартали, так як далі йшли шляхи на Пирятин та Переяслав. І тому не дивно, що перша її назва походила від одного з цих шляхів - Пирятинська.У 1893 році в місті було побудовано вузькоколійну залізницю і побудовано вокзал.

/Files/images/44468323.jpg

Спочатку це була дерев’яна споруда, яка лише в 1913 році переросла в двоповерхову муровану будівлю. Залізниця не тільки з’єднувала місто з цілим світом, але й приносила місту немалі прибутки.Згодом до вулиці додали четвертий квартал, і вона отримала нову назву- Вокзальна. Ця вулиця одна з перших була вимощена бруківкою. Роботи по благоустрою розпочалися в 1894 році. Прилуцька повітова Земська управа виділа на благоустрій вулиці 598‚5 карбованців. У кінці вулиці перед залізничним вокзалом виникла площа, яку стали називати Вокзальна. Згодом на площі було насаджено парк.У 2001 році будівлю залізничного вокзалу було реконструйовано. Старовинна будівля зникла, а на її місці з’явилася сучасна споруда з пластику та бетону.

/Files/images/default.jpeg

У 1963 році на залізничному вокзалі в Прилуках було знято художній фільм « Бджоли і люди» за мотивами сатиричних оповідань Михайла Зощенка. У головній ролі знімався народний артист Микола Гринько. На віденському міжнародному фестивалі фільм отримав « Гран – Прі». У зйомках фільму брали участь прилуцькі залізничники. В останні десятиліття вулиця Вокзальна майже повністю перебудована. На місці сучасного будинку №3, на першому поверсі якого міститься гастроном « Юність», до Великої Вітчизняної війни знаходилась артіль "Суспільство», яка спеціалізувалася на виготовленні вишиваних та ткацьких виробів.

На тій частині вулиці, де сьогодні знаходиться будівля Банку до 1917 року містилася кондитерська та булочна Барського, після 1917 року – клуб імені Борохова, а поряд готель того ж таки Барського,у якому згодом було відкрито єврейську школу №9. Ці імена та назви мало що говорять нам сьогодні, але на них ми можемо подивитися на місто з відстані років.На кварталі між вулицями Костянтинівською та Першотравневою з лівого боку вулиці ще донедавна знаходилася шкіргалантерейна фабрика " Вербена». На початку ХХ століття на цьому місті було розташоване чотирикласне училище ім. Кислих, у 1920 році в ньому було відкрито школу №3, згодом залізничну школу №57. Біля будинку № 35 збереглися два дуби, яким більше ніж 300 років. У 1919 році вулиця отримала ще одну назву на честь видатного на той час політичного і державного діяча Якова Свердлова. І вже аж у 2001 році рішенням міської ради їй було повернуто історичну назву – Вокзальна.

І насамкінець хочу знову таки згадати слова Ганни Ігнатенко для тих, хто вийде з потягу на станції Прилуки й попрямує в місто вулицею,про яку щойно йшла мова: « І все ж не жалкуйте, що приїхали сюди. Щем зустрічі з минулим очистить Вашу душу від намулу швидкоплинного життя. Людина нашої космічної доби мусить часом втікати від гуркоту й скреготу сучасного міста, щоб спокійно озирнутися довкола, заглянути у свою душу, бо інакше та душа збідніє на добро».

/Files/images/books.png

Література.

Лукаш,О. Таємниці прилуцьких вулиць [ Текст] / Ольга Лукаш.-Прилки:ТОВ « АІР- Поліграф», 2010.- С. 34-38.

Шкоропа,Д. Прил

Кiлькiсть переглядiв: 3310

Коментарi

  • Dewayneaccus

    2017-10-22 21:44:27

    Недвижимость / Доска бесплатных объявлений в регионе Россия, Иркутская область Ткани, текстиль, швейная фурнитура / Товары / Доска бесплатных объявлений в регионе Россия, Башкортостан, Белебей Торговое оборудование / Оборудование / Доска бесплатных объявлений в регионе Россия, Амурская область, Благовещенск Продавец / Доска бесплатных объявлений Услуги / Доска бесплатных объявлений в регионе Украина, Волынская область продать Аэродромная технику прадать Самолет продать Комнату продать Квартиру продать...

  • DvaCDig

    2017-07-22 13:15:45

    [url=dva-capitana.ru/korporativy]корпоратив на море[/url] Аренда катера – это идеальный способ устроить какое-либо событие или просто особый выходной день для близких людей . Гулять весь день на шикарном судне без посторонних людей – можно ли представить более приятное времяпрепровождение ?! Отойдя подальше от суетливого побережья , вы сможете почувствовать истинное умиротворение и покой , отвлечься от всех своих неприятностях и просто полюбоваться иссиня-зеленой гладью и удивительными видами приморской зоны Сочи...

  • KolpachokHomi

    2017-07-01 09:31:58

    [url=http://семена-конопли.com/Kolpachek.html]Kolpachek[/url] Фирма "Колпачок" уже не первый год занимает одну из первых позиций в сфере производства и реализации семян канабиса. Заметьте как в США налажен рынок канабиса. Пример http://www.cannabiscollege.com/ или тут https://www.cancer.gov/about-cancer/treatment/cam/hp/cannabis-pdq. Легализация происходит во всё большем количестве субъектов. Культура постоянно растет А что мы видим у на Украине только одинокий магазин соответствующий Европейскому уровню !!! Единственный толковый магазин канабиса - seedjah...

  • semechkagib

    2017-05-09 11:30:05

    [url=https://семечка-джа.com/es/%D1%84%D0%B5%D0%BC%D0%B8%D0%BD%D0%B8%D0%B7%D0%B8%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8B%D0%B5_%D0%B0%D0%B2%D1%82%D0%BE%D1%86%D0%B2%D0%B5%D1%82%D1%83%D1%89%D0%B8%D0%B5/sour-diesel-auto-fem.html]La variedad Sour Diesel auto fem semillas de canamo Sour Diesel auto fem[/url] Интернет-магазин “Семечка Джа” занимается продажей отборных семян канабисаотборных видов и уже не первый год занимает первую позицию в этом сегменте рынка. Обратите внимание как в США построен рынок конопли...

  • EnotSwova

    2017-04-12 21:14:13

    Еноты – красивые, умные и невероятно обаятельные животные. Благодаря этому эти милахи становятся настоящими знаменитостями интернета,затмив всеобщих любимцев – котиков. Всего лишь однажды увидев этих шкодливых зверушек, ни один человек не останется к ним безразличным, ведь на них ну никак невозможно смотреть без улыбки и чувства умиления. Еноты милые, активные и чрезвычайно любознательные – в этих зверьков нереально не влюбиться. Кроме этого, еноты жить не могут без вкусняшек, в чем очень похожи на нас...

  • semechkagib

    2016-12-30 11:32:41

    [url=https://семечка-джа.com/index.php?route=product/product&path=39&product_id=332]Купить семена Whiteberry Auto отличной генетики и высокого качества[/url] Производитель “Семечка Джа” занимается реализацией качественных семян канабисанаилучших видов и уже не первый год занимает первую позицию в этой области рынка. Наш интернет-магазин предлагаем нашим клиентам семена только наилучшего качества, которые имеют потрясающе высокий всхожесть. Кроме качества предлагаемого нами продукта, Вас без сомнения поразят наши доступные цены...

  • Олег

    2015-12-18 11:44:32

    Художні майстерні на вулиці Іванівський згоріли в ніч на тринадцяте жовтня дві тисячи чотирнадцятого року....

  • Василь Федорович

    2014-06-17 09:10:46

    Дуже приємно було прогулятися вулицями рідного міста, приємно, що узагальнили роботу прилуцьких краєзнавців....